31.10.2014
У цьому переконаний голова обласної ради Олександр Чорноіваненко. Саме тому ще від початку своєї роботи на посаді Олександр Анатолійович приділяє дуже велику увагу військовим.
31 жовтня він відвідав обласний госпіталь для ветеранів Вітчизняної війни, де проходять лікування наші військовослужбовці, поранені під час бойових дій на сході України.
У той же день Олександр Чорноіваненко зустрівся із сім'єю учасника бойових дій, заступника командира військової частини П-ПВ 4750, підполковника Сергія Миколайовича Коновалова. Відважний командир зараз перебуває на реабілітації, адже отримав два кульових і одне осколкове поранення, коли захищав нашу країну в рамках проведення антитерористичної операції.
Нещодавно Сергію Миколайовичу виповнилося 50 років. Тож від імені обласної ради Олександр Чорноіваненко нагородив його Почесною грамотою обласної ради за особисту мужність і героїзм, проявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України під час антитерористичної операції, а також цінним подарунком – годинником.
– Нагорода – це мінімум з того, що ми маємо зробити. Основне наше завдання, щоб такі герої були оточені увагою і піклуванням, а комплексна програма допомоги учасникам антитерористичної операції, яку прийняла обласна рада, втілювалась в життя, - зазначив Олександр Чорноіваненко.
– Ви зробили все, аби Ваші бійці залишилися живими. Спасибі за те, що Ви захищаєте нас, за те, що ми маємо змогу жити тут мирно, - звернувся до героя Олександр Чорноіваненко і вручив йому Почесну грамоту і подарунок.
Сергій Коновалов людина не публічна, та й важко йому згадувати пережите, а тому про його заслуги довелось розказувати його дружині Ірині. Вона розповіла, що на сході він перебував з початку серпня, а вже 27 числа потрапив в так званий «Іловайський котел». Його група була відправлена для допомоги нашим оточеним військовим, але колона попала під обстріл сепаратистів і була розірвана. Їх обстрілювали як в тирі. Перша куля пролетіла між ним і водієм автомобіля, друга потрапила йому в руку, а третя в ногу. Водія також поранило і він не міг далі керувати. Тож Сергію довелося з пасажирського місця лівою рукою тримати руль і лівою ногою давити на газ. Це й врятувало їх від смерті. Вони заїхали в село. Сергій прийняв рішення залишатися з пораненими в селі, а здоровим бійцям на чолі з сержантом наказав виходити з оточення. Група, яку відправив Сергій Миколайович без втрат вийшла з оточення. Він також мав план як вийти з оточення разом з пораненими, але мирні жителі здали їх російським солдатам. Так він потрапив в полон. Їх тримали у підвалі, один раз на день давали воду і їжу. Вночі поранених військових саджали на автомобілі і «катали» по 4-5 годин по ямах, від чого в них відкривались кровотечі.
Сергій Миколайович – росіянин, він воював в Афганістані. Коли російські офіцери задали йому питання чи поважає він Путіна, він відповів: - Я його поважав, і навіть захоплювався ним, я сам росіянин, і знаю російську історію. Дружина Ірина зазначає, що можливо через те, що він переконував російських офіцерів, що вони не праві, адже прийшли на українську землю, він і вижив. – Я тут живу, тут народилися мої діти, я захищаю свою землю, - доводив Сергій Миколайович росіянам, а також нагадав їм, що було зроблено в Хасавюрті, про 62 бригаду в Південній Осетії.
У полоні Сергій з товаришами пробув 4 дні. Одного дня їх завантажили в машину і викинули в яму, де було дуже багато поранених. Вони не знали чого їм очікувати і готувались до найстрашнішого. Наші хлопці дуже зраділи, коли побачили автомобіль «Червоного хреста». Так їх вивезли з полону.
Дружині Ірині не повідомляли, що її чоловік у полоні, а тільки казали, що він на бойовому завданні. Але о 3.45 ночі їй подзвонив незнайомий номер і голос її чоловіка сповістив: - Я повернувся. Я сильно поранений, - і зв'язок обірвався. Вона довго шукала його і знайшла в госпіталі. Ірина висловлює величезну подяку лікарям 6 міської лікарні міста Дніпропетровська і військовому госпіталю в Одесі, а також дніпропетровським і одеським волонтерам, які забезпечували поранених усіма необхідними ліками буквально за декілька годин.
Зараз Сергій Миколайович почуває себе значно краще, хоча в нього ще не працює права рука. Він прагне скоріше одужати і повернутися на схід до своїх бойових побратимів, щоб продовжувати захищати нашу державу.